З України до Польщі: Боротьба Ганни Арябінської за права людей, які живуть з ВІЛ, та мігрантів

Ганна Арябінська, відома в регіоні СЄЦА ВІЛ-активістка, членкиня БО “Позитивні жінки” (Україна) та очільниця Fundacja HelpNowHUB, ділиться з VirusOFF власним життєвим шляхом у боротьбі за права людей, які живуть з ВІЛ, та своїми очікуваннями від Міжнародної конференції AIDS 2024.

Ганно, як розпочалась ваша діяльність як активістки? Що спонукало вас до цього?

Ганна: До більш активної громадянської позиції та правозахисної діяльності щодо ключових спільнот мене спонукало  те, що я сама маю ВІЛ-позитивний статус. Дізналася про це у 2008 році, але до активної діяльності та відкритості в цьому питанні я підійшла лише у 2015 році. З 2016 я почала працювати у ВІЛ-сервісних організаціях в Україні, підтримувати ініціативні групи, проводити групи взаємодопомоги та надавати підтримку як консультантка за принципом “рівний-рівному”.

Мій шлях до усвідомлення почався з того, що коли я дізналася про свій ВІЛ-статус, мені була потрібна допомога, але я не могла її отримати: у той час, медичні протоколи не дозволяли одразу почати лікування. Я отримала таку змогу лише у 2009 році, коли мій фізичний стан був критичним. І проходячи етапи адаптації та комунікації в медичній системі, я зрозуміла, що дуже багато стигми, тиску, відмов та упередженого ставлення саме до жінок з ВІЛ-позитивним статусом. Патріархальні стереотипи, дискримінація та порушення прав роблять нас вразливими у загальній медичній системі та при отриманні ВІЛ-послуг. 

Які виклики, пов’язані з вимушеним переселенням до Польщі через війну в Україні для вас стали ключовими?

Ганна: Переїзд до Польщі у березні 2022 року був непланованим. І я розуміла, що у мене багато дітей, і через це я далеко поїхати не зможу. У мене був запас препаратів завдяки лікарям з України, тому це не було нагальним питанням. Плюс, я взяла виписку в СНІД-центрі, де стояла на обліку, щоб мати всі необхідні документи при перетині кордону.

Перші тижні в Польщі були критичними, ми думали, як вижити, де жити, що їсти. Лише через два місяці я почала тестувати медичну систему Польщі – у місті Бидгощ, де ми зупинились. Там я знайшла центр, який надає послуги, пов’язані з ВІЛ та видачею медичних препаратів. Досвід захисту своїх прав, активістської діяльності та соціального супроводу в Україні дуже допоміг, тому що інформації на початку війни для спільноти людей, які живуть з ВІЛ практично не було.

Більшість людей, які перетнули кордон, не володіли польською мовою, а на українські запити не було відповідей. Гаряча лінія з питань громадського здоров’я, яку створили в державні служби Польщі, не допомагала. Найбільш корисною виявилася інформація від українських активістів та мої особисті контакти.

Чи стикалися ви з упередженістю та дискримінацією щодо людей, які живуть із ВІЛ у Польщі?

Ганна: Мій особистий досвід був позитивним. Я тестувала загальну медичну систему, мені потрібні були операції, і я завжди казала, що маю ВІЛ-статус. Лікарі різного профілю не мали жодних упереджень, ставилися професійно. Проте знаю про випадки дискримінації в прикордонних містах, таких як Перемишль і Ряшів, де люди не могли отримати належну допомогу. Один клієнт з інвалідністю змушений був переїхати до Німеччини, щоб отримати повний комплекс послуг

Що надихнуло на створення власної організації у Польщі? Які її цілі та місія, як вона допомагає людям, які живуть із ВІЛ?

Ганна: З моменту повномасштабного вторгнення в березні 2022 року я постійно отримувала запити на психологічну підтримку та інформацію. Це було критично важливо для людей у той момент. Я також зрозуміла, що не зможу працювати десь на заводі, бо так втрачу свою кваліфікацію. У цей час я натрапила на оголошення Альянсу громадського здоров’я про створення хабу в Польщі, як подальше розширення можливостей роботи сервісу HelpNow й почала свою роботу у ньому як координаторка. Проєкт підтримувався Глобальним фондом, потім AIDS фондом, та у середині 2023 року фінансування закінчилося, але попит на наші послуги залишився. 

Тому ми – жінки, які належать до ключових груп,  заснували фундацію HelpNowHUB, щоб допомагати українським спільнотам. Ми змогли зареєструвати організацію за підтримки та допомоги Альянсу Громадського Здоров’я та Альянсу Консалтанси у 2023 році.
Ми побачили, що в Польщі ВІЛ-сервісні організації не займаються активною адвокацією та відстоюванням прав. І ми, з досвідом активістської діяльності в Україні, вирішили заповнити цю прогалину.

У нас є дуже великий і амбітний план співпраці з українськими та польськими організаціями, а також з міжнародними організаціями, щоб всі послуги в Україні, в Польщі, в Європі й загалом у світі, відповідали знаку якості та одному рівню послуг. Мігранти та клієнти наших сервісів не повинні відчувати серйозних перешкод в отриманні лікування, де б вони не опинилися.

Ганно, нещодавно відбулась кампанія за участі людей, які живуть з ВІЛ у Польщі – «ŻYJĘ Z HIV», й ви брали у ній участь. Розкажіть детальніше, про неї?

Ганна: Так, це була національна кампанія, в якій вперше за останні вісім років відкрито говорили про ВІЛ, тестування, профілактику, лікування на всіх можливих рівнях, навіть на телебаченні. 

Польща має консервативне й релігійне минуле й це відлунюється у сьогоденні.  Особливо для жінок, оскільки вони в Польщі досі потерпають від багатьох порушень своїх прав. Наприклад, вони не мають права на медичний аборт. Це стосується й біженок також. Українок, які пережили сексуальне насилля під час повномасштабного вторгнення й опинились після цього в Польщі, ми відправляли в інші країни для надання медичної допомоги, але в 97% випадків жінки не поверталися назад до Польщі. Це важливий сигнал про те, що в європейському просторі повинні бути скориговані законодавчі моменти. Я вважаю, що моя участь у кампанії «ŻYJĘ Z HIV» («Я живу з ВІЛ» – прим.VirusOFF) важлива, тому що попри те, що ми не є громадянки Польщі, ми є голосом спільноти тут. І релігійні діячі або консервативні партії не зможуть завжди закривати очі на те, що ми відкрито говоримо про ВІЛ й про такі болючі питання для суспільства, як замісна терапія, допомога ключовим спільнотам, рівність прав і можливостей. Й про перепони на шляху до отримання послуг, особливо для жінок.

Ви порушили питання щодо основних проблем для людей зі статусом ВІЛ у Польщі. Які бачите можливі варіанти їх вирішення?

Ганна: Так, проблеми справді існують, і вони стосуються переважно недостатньої інформованості та доступу до медичних послуг. Однією з головних проблем є відсутність безкоштовного тестування на ВІЛ від держави. Воно доступне лише через організації, що написали проєкти, а це ставить під загрозу доступність сервісу для мігрантів та вразливих груп населення.

Медичні послуги у Польщі не завжди адаптовані для місцевого населення. Наприклад, у сімейних клініках відсутні адекватні програми профілактики ВІЛ, недостатньо консультацій та можливостей для анонімного тестування. Це створює додатковий стрес для пацієнтів, які часто відчувають себе некомфортно через недостатній рівень конфіденційності та відсутність соціальної підтримки  чи супроводу.

Крім цього, важливо покращити освіту та усвідомлення серед медичного персоналу стосовно ВІЛ і специфічних потреб мігрантів. Наприклад, часто недооцінюється ризик інфікування ВІЛ серед підлітків, молодих або заміжніх жінок, які не входять в ключові категорії населення. Наразі немає методичних підходів та державних пропозицій щодо тестування жінок. Так само впроваджене тестування вагітних виключно за бажанням жінки, і в цю вибірку потрапляє лише до 20% вагітних,   що може призвести до затримки у діагностиці та лікуванні.

Для поліпшення ситуації потрібно впроваджувати нові програми навчання для медичного персоналу і забезпечити доступність анонімного тестування та консультацій для всіх уразливих груп і мігруючого населення. Також важливо змінити підходи до розуміння ризиків та специфічних потреб цих груп населення в політичній сфері.

Цьогоріч на міжнародну конференцію по СНІДу від HelpNowHub по суті вперше офіційно їде представниця. Які питання ви хочете порушити на цій конференції? Чи взагалі проговорювали цей момент?

Ганна: Ми вдячні AFEW, REG та Ані Довбах (виконавча директорка EHRA – прим. VirusOFF) за їхню підтримку та надання можливості Наталі Тюнягіній, нашій членкині правління, взяти участь та виступити на конференції, оскільки фінансові аспекти, пов’язані з реєстрацією та присутністю там, були значним викликом для нас, як для малої новоствореної організації спільноти. Ми вважаємо це важливим кроком у визнанні нашої роботи та можливості обміну досвідом з іншими учасниками. 

На цій конференції ми плануємо порушити кілька ключових питань. Передусім, ми хочемо представити наші досягнення та інноваційні підходи у наданні послуг нашим клієнтам з досвідом біженства. Окрім цього, ми плануємо порушити питання, які стосуються умов життя мігрантів в Польщі та проблем, з якими вони стикаються у медичній та соціальній сферах. Наша мета полягає в тому, щоб привернути увагу до цих питань та залучити підтримку для подальшого розвитку наших проєктів та ініціатив.

Ми вважаємо, що участь у таких подіях важлива не лише для нашого особистого просування, але й для підвищення свідомості про нашу діяльність серед міжнародної спільноти.

Ганно, які ще очікування ви маєте від цієї конференції і як ви плануєте залучити увагу до ваших ініціатив у міжнародній спільноті?

Ганна: Ми сподіваємося, що ця конференція стане платформою для нашого голосу у питаннях прав мігрантів та захисту інтересів біженців. Ми маємо намір активно спілкуватися з іншими учасниками, обмінюватися досвідом і залучати підтримку для подальшого зміцнення нашої діяльності. Головне завдання – це створити діалог та знайти партнерів для спільної роботи у майбутньому.

Побачимось на #AIDS2024